******

   сусідка
Сусідка є у мене гарна,
Батьки дали ім"я їй Ганна.
Бог вродою,здається наділив,
Життя нещасне уділив,
Дитинства,чесно кажучи,не мала,
Любові материнської не знала,
В дитинстві,тата й маму молодими,
бандитська куля положили в домовини.
Вони загинули від кулі серед хати,
Невістка мертвою лежала поряд з братом.
Кров заливала всю підлогу,
Як виконати все це,
у кого просити допомогу.
Старенька хата у крові купалась,
А серденько від жаху розривалось.
Вони сиділи в сховаці і дихати боялись,
Страхіття довго не зкінчалось
Для неї не зкінченна ніч бупа,
Тягнулась довго,як ріка житя,
В якій немає до початку воротя.
Хотілося, щоб це був тільки сон,
Та це лише хотіння,
Потрібно набиратися тарпіння.
Адже бої скрізь вирували,
Фашистські чоботи народ топтали,
бандити щиро їм допомагали.
Та де взялась в дівчини сила,
Що ненависть звірячу в серце не впустила,
Що доброту на довго зберігла,
не поламали і не задушили,
Навідь чотири в ряд сім"ї могили.

Колесо любви
Сижу на диване грущу в ожидании,
Счастливой минуты, что ты приидеш,
Голосом нежным,красивым движеньем,
Ту скуку и грусть порвешь.
Секунды движутся медленно
И дни как годы летят.
Ну почему немедленно,
Нельзя вернуть всё назад.
То время когда были вместе мы,
Когда было так хорошо,
Когда поцелуи дарились, -
Крутилось любви колесо.
И ласки лились потоками
И нам было все по нипочем,
Когда мы с тобою обнялись
Легонечко ввысь поднялись.
Мне кажется в счастье купались
Друг другом мы наслождались
Не расставаясь встречались,
От счастья безумно смеялись,
Но это все как то прошло.

        ***

Выход
Достигнув в жизни двадцати пяти,
Вдруг заболел, тяжелою болезнью,
И заблудился я в чащебе жизни,
Жестокой жизни (вам скажу)
И понял, что не выйти одному,
Но кто мне скажет, кто покажет
Дорожку в жизни, хоть тропу,
Что с дебри выведет меня.
Любить я не могу на половинку
Таков уж я и суть моя.
В любовь я верил, но без толку,
Ведь она предала меня,
Убила веру бес остатка
И надломила чуть с корня,
А я живу, в любовь не веря,
Иду по жизни не любя.
Зачем так жить?
Никто не скажет,
 пока сам это не пойму.
Но нужно жить: ответ искать,
Каков бы не был результат,
Ответ ищу я неустанно,
Вот проблески видны в дали,
Иду, а там одни лишь камни,
а я иду,Хоть силы нет,
а я иду И молюсь Богу,
 что б силы дал,
Что б не сойти на пол пути,
Чтобы в дороге не сровняться с пылью
Что б это были не мечты
И это будет, точно знаю,
Ведь стоит сильно захотеть
А я хочу, куда сильней уж,
Сильнее жизни жить хочу
И жить, как все, как все трудиться.
И веселится, так как все.
И так как все хочу учиться,
Чтоб знаний больше мне добыть,
Что бы по жизни, как по морю,
Корабликом тихонько плыть
что бы не видеть в жизни горя,
Не оказаться за бортом,
А компасом мне будут знанья,
Что бы кататься с ветерком
И маяком любви осколки,
Мне будут памятью одной,
Чтоб не упасть опять в пучину
И не остаться сам с собой.
но Бог меня так не оставит
Он силы мне всегда дает
Он веру мою укрепляет
Дорогою спасенрия ведет.

          ***
Вот долгожданный дождь Шагает,
Прохладой тихой по земле.
И гром чуть грозно громыхает,
раним утром на зоре
И ярко молния сверкает,
На изнывающей земле.
Земля вздохнула с облегченьем,
Дышу легко и с упоеньем,
Вдыхаю влажный аромат,
Приятно свежестью дышать,
Не кислдород - озон вдыхать,
После жары прохладу ощущать.
Мир чище стал, и веселей.
Трава омылась под дождем,
смотрит на мир Чистым литцом.
Мир стал немножко веселее,
Деревья стали зеленее,
Вздохнули люди с облегченьем,
Ведь дождь был так,как озоренье,
после жары прохладое спасенье.

    ***
Милая красавица, ты меня спасла,
Ты дорогу в жизни к цели мне нашла,
показала тропку, по какой идти
И дала мне силы, чтобы не сойти
Ты дала мне стимул, что ведет вперёд
Знаю я не сгину, пока цель ведет.
Я уверен в стиле,что ведет вперед,
Вот уж показался крутой поворот,
Медленно но верно продолжаю путь,
Мне б остановится,хоть бы на чуть-чуть.
Вокруг оглядеться и передохнуть,
С силами собраться и забыть про приз,
Что бы не споткнутся ,не свалится в низ,
У судьбы бывает и такой каприз.
Но она злодейка,хитро подойдет,
Даже не заметишь,как все произойдет.
Это наваждение сводит всех с ума,
На глаза наводит розовый туман.
Вот и я рехнулся,в глаза плюнул бес,
Как тебя увидел, кажется, воскрес
Я преобразился и душей воскрес
Сразу же влюбился и как рак полез.
Нужно разобраться, что со мной не так
Что себя боятся, я ведь не дурак.

***

Ветер
Ветер тучи нагоняет
И луну закрыл совсем,
Звёзды в небе не сияют.
Завтра будет новый день.
В жизни тоже так бывает,
Кажется, что нет пути,
Но Господь нам помогает
Самого себя найти,
Оглянутся осмотреться
Без ошибок дальше идти.
Горе тем, кто выбирает,
В жизни скользкие пути,
Тяжелей остановится,
Ветер будет ведь нести.
Донесет на край обрыва,
Дальше камнем вниз лети.
Утром солнышко встаёт,
Соловей в саду поет.
День Рождается сутра.

***

Мені так тяжко – сльози аж ідуть
Образа груди давить
Серце болісно стискає
Брати і сестри відцурались
Дружина рідна не кохає.
А дітям наказали так,
Що ворогом у них лишився
та лиш за те, що захворів
і працювати не маю сили,
що в молоді літи
тяжка хвороба підкосила.
Боровся з нею я з усьої сили
Та не хватило в мене сил
І я упав а треба підніматись
І знаю я що піднімусь
і дякуючи Богу
Піду бадьорою ходою.

***

Життєві роздуми
Ніхто не має права кимось керувати:
Ні брат і не сестра, ні батько і не рідна мати
В житті хазяїн кожен сам собі
Хтось може просто запропонувати,
А нам самим дорогу вибирати.
Шлях по якому йти в житті
Чи вибереш широкую дорогу.
А чи стежину що над прірвою іде,
А може, що у гущавінь веде?
Якщо ти напрямок на лід тонкий,
Свій обереш – то не зрозумівши уЖитті нічого
 стрімко каменемНа дно підеш
Життєвий вибір,
Це серйозна справа й не легка
Обдумати все треба досконало
І зважити всі проти й за.
Що вибір правильний зробити
І спокійно далі жити –
Помилок мінімум робити.
В цій справі саме головне
Пробачити самого себе.
Тоді гармонію в душі знайдеш.

***

Сентябрь
Сентябрь детей собирает на улице,
В школу за парты – к науке зовет.
В небе тучи свинцовые крутятся
Дождик прохладный идет:
Грязь на дорогах и улицах,
Техника не пройдет.
Глядя на труд в школе маленьких
Сердце песни поет.
Учитесь детишки родимые,
Чтоб жизнь была лучше у вас,
Чтоб совесть была – и сочувствие,
Как в тех, кто идет в первый класс,
Чтоб совесть вы в жизни не продали
И в старости вспомнили нас,
А лужи и дождь… все кончится,
Ведь это не в первый раз.

И жизнь пускай изменится,
Но только на оборот.
У власти стоят люди лживые
Обманывают народ
Ворует дочь у матери
Сын у отца бес спроса берет
Так делают только предатели
Но не свой народ
***

Фантазии
Тучки легко проплывают
Во глубине голубой
А ведь они улетают,
за горизонт, - далеко
И я если б мог, улетел бы
В синеве голубой высоко.
Нашёл бы оазис в пустыне
Рай-островок небольшой
Край без насмешек, амбиций
без лживых, предательских чувств
Чтоб жить там, в дали припевая
Не вспоминать не очём,
Чтоб была жизнь иная
И все было не почем
Чтоб от греха быть подальше
И душу сберечь в чистоте
Хочу в синеве купаться
И загорать на песке
Мягким облаком вытираться
Вместе с солнышком смеяться
Вверх на радуге кататься
И от сна не просыпаться
Жить от сюда вдалеке

***

Как мне жить не знаю
Без тебя родная
И спросить об этом
Нету у кого
Я спрошу у ветра,
Может он ответит
Как мне дальше жить,
Чтоб тебя любить
Как луна на небе
Ходит со звездой
Если б так и мне бы
Бить всегда с тобой
Чтобы быть прохладой
В жаркий день тебе
Чтоб в мороз и стужу
Согревать в избе
Солнышком лучистым
И ласкать везде
В жизни быть опорой
Как луна звезде.

              ***

Осень
Осень тихонько на землю ступает
У лета  вахту принимает,
Золотом щедро листву осыпает
Деревьям наряды меняет,
Посевы крестьянам щедро зарождает
Землю и реки водой насыщает,
Осень по земле шагает,
Владенья свои проверяет,
Воздух почуть остужает
Людей к подготовке к зиме призывает
етцентр погоду не угадает
Она ведь, то щедро дождём поливает
То солнышко нежно лучами ласкает
Осень смело по земле шагает
Подготовку к зиме проверяет
Людям о себе напоминает
Что осень всё проверяет.

***

Родная, любимая, ты для меня единая,
Ты как воздушный шар,-
Лететь в заоблачную даль,
И я лететь мешаю,
Балласт ты сбрось
Тебя я отпускаю
Не бойся, я не разобьюсь,
А тихо Богу помолюсь
Немножко больно приземлюсь
В душе немного надломлюсь
Потом тобою исцелюсь,
И может быть, чему-то научусь
Летать, как ты учится, буду
Как научусь летать,- тебя я не забуду
Лишь только б ты умела ждать
Вниманья не на что не обращать
И не забыла в ожидании.
Желания у нас одни
Возможности лишь разны
Я обещаю- возможности  сравняю
И пулей полечу вслед за тобой,
И закричу – я догоняю,
Не подожди и не постой.
Тебе понравится такой момент
Ты оглянешься, а меня там нет
А я уже стою перед тобою
Возьму за руку, крепко нежно поцелую
И взявшись за руки взлетим,
Над грешною землёю
Мы полетим за облака,
Чтоб в синеве купаться
Любуясь солнечным лучом,
Друг другом наслаждаться
Мы будем кувыркаться в синеве
В без краем небе между облаками
И счастье радость и любовь,
Всегда пребудут с нами.

           ***

Сладкий поцелуй
Я прикоснусь губами,
к твоим манящим,
сладостным устам
И утону в тумане,
хмельных и сладких тайн
Туман в глазах клубится,
Кружится голова,
Мне б только не забыться,
Не потерять глаза.
Глаза твои я вижу и это мой маяк,
Они в мороз и стужу ведут меня сквозь мрак.
В глазах твоих есть тайна
И это не секрет,
Но я ёё открою, хотя ты скажешь нет
Тебя я не услышу, ведь это не запрет
Открой мне свою душу, а я тебе
В ответ открою свой секрет
И душу распахну на встречу.
Чтобы принять твою
И это я не скрою, что я тебя люблю
Ведь ты же моя муза,
Ведь ты мой сладкий грех,
Ты ангел мой земной
 Будь всегда со мной
Понять не каждый сможет
Что сейчас со мной,
Что есть еще те чувства,
 По имени любовь.
Любовь болезнь приятная,
Понятная не всем,
Она ведь с ума сводит,
Но только не совсем.
И я любви каснулся
И ум мой помутнел,
Рассудка чуть лешился
И в стихах воспел.

***

Разлука
Уезжаю, часы минуты и секунды
До нашей встречи тяжело считаю
Машине не понять что у меня на сердце
Там шторм, и буря, и цунами.
Чем больше расстоянье меж нами
Тем больше силы буря набирает
Тем больше сердце в клочья разрывает
Дорога чёрной змейкой веется по степи
Деревья над дорогою стоят, как вечный страж
Машина мчит, шумят колеса
И ветер за окном свистит
Меня увозит от тебя все дальше
И знаю, что я скоро возвращусь
Но всё равно душа грустит и
Сердце кровью обливается
Разлуку тяжело переносить,
А это значить, нужно успокоится.
                      ***

Вітання з днем народження
Оля, сонечко сестричко,
Ти моя племінниця,
Сьогодні в тебе день народження,
Сьогодні ти щаслива іменинниця
В цей день усі тебе вітають
Подарки весело дарують
Здоров’я, щастя, радості бажаються
І я приєднуюсь до них
Живи щаслива, будь здорова
Весела будь, як сонце на весні
Дорогу щастя віднайди
І до кінця життя по ній іди
І душу чисту збережи
Сестриці брати і батьків своїх люби
Хорошу ціль в житті знайди
І переможцем до неї прийди
Не зублудись дорогою життя
І віру в бога й в себе пронеси.

***

Тучи грозные, солнце заслоняют
Золотистыми лучами, оно их пронзает
Также мое сердце взглядом ты пронзала
Проще говоря, на повал сразила
Душу в плен вязла и не отпустила
Я боюсь одно, сердце б не разбила
А теперь скучаю, - без тебя родная,
Ожидая встречи, тихо увядаю
Сижу и страдаю, дни до нашей встречи,
Не спеша считаю
Знал ведь, что нельзя влюбляться
Знал, что буду голубем в разлуке убиваться,
что теперь поделать когда уже влюбился
Любви еще твоей, я не напился
Чтобы её напиться, пятнадцать
Лет назад, нужно бы влюбится.
      ***

Кровавый закат в разлуке
Закат в багрянце виден  вдалеке
И словно кровь разлилась по реке.
Та кровь сердец любовью пораженных
И кем то, не надолго разлученных.
Кто ожидает встречи над рекой,
Кто потерял и сон, и свой покой,
И также точно я с тобой
уехал, потерял покой
Хочу услышать голос твой
Немножко обрести покой,
Чтоб время чуть быстрей пошло
И нас на встречу привело.
Уже и солнышко зашло,
А время, неспеша, идет, как шло
Свой шаг не замедляя, и не ускоряя
И встречу нашу, не начуть не приближая.

Мандрівка
Сонечко весело світить
Поїзд стрімко стрілою летить,
Сиджу у вагоні, дивлюся у небо,
А за вікном миготить.
Від рідного краю, від доні і сина,
Потяг далеко за обрій мчить
Сонечко світить та сумно мені,
Бо відчуваю що серце в огні,
Що вас залишаю, а сам в чужині,
Як сиротина блукаю,
Здоров’я вперто шукаю
І це здається вдається мені.
Не треба мене потурати,
Не труба як вовка гонить,
Бо в мене є рідна мати
І вогник в вікні горить,
Він мене манить додому,
без нього не можу жить
Цей вогник – любов материнська
Не можна її загасить.
Повірте наступить година,
Коли я приїду до вас,
Коли ваша рідна дитина
Зайде на здорових ногах
І ліску далеко закину,
Не бійтесь без вас я не згину,
Хороші тут люди живуть,
Душевні радушні і чуть відчайдушні
Упасти у відчай мені не дадуть,
Вони помагають боротись з недугом
І жити як всі не землі
Я дякую Богу безмежно
За те, що такі люди є
За те що він їм помагає
І сили усім додає.

***
Я кохаю тебе з дитинства,
Як ходив ще у перший клас,
В той час, лиш на тебе дивився,
І гадав, що любов у нас.
З тих пір промайнули роки
І ми утворили сім’ю,
Здається Бог помагав
Здійснити мрію мою.
У нас народились діти
Двоє малих малюків
Вони прекрасні як квіти,
Я жив і життю радів
Ще не було сину року –
Я сильно й всерйоз захворів,
Мене ти не зрозуміла,
Я жити з тобою хотів
І жити так – як раніше,
Любити сильніше за всіх,
Та видно на моїй долі
Раніше порі випав сніг.
Та вірю що він розтане
І знову наступить весна,
Між нами стіни не стане,
Із снігом піде вона.
Ми будемо жити з тобою
Радіти життю як колись
І діток зростатиме двоє
Лиш тільки ти дождись.

***
Любить не имею права,
Чтоб жизнь никому не сломать
Ведь знаю – любовь отрава,
А я не хочу умирать.
Любовь может быть наказаньем,
А может и благодать,
Яд может быть лекарством,
Если уметь применять
Определенная доза, может
Людей исцелять
Есть одна мудрость в народе
Какую нельзя забывать
Любовь это страшная сила
Может душу ожесточать
А может влюбленных взаимно,
Крыльями дух награждать.
Играет здесь роль большую
Как это всё понимать.

***
На вулиці весна, сади цвітуть,
Травичка зеленіє
А на душі – зима, мороз,
Холодний вітер віє
І сонечко сховалося не гріє
Та ціль попереду одна
Аж серце мліє, долікуватись до кінця
Тоді душа зрадіє
І розцвіте, як вишня на весні
Скажу хворобі сміло «ні»
Нехай вона мене не зачіпає
Нехай у забуття
Назад – в минуле відлітає
Тоді весна прийде до мене
І оживе душа і жайворонок заспіває.

***
Життя –це ліс,
А люди – зграя,
Коли здоровий, то приймає,
А захворієш – нападає
І пазурі глибоко запускає
І рве дере, кусає,
Або уваги не звертає
Інстинктами керується,
Не головою,
А статись може це будь з ким
Чи з ним, чи з нею, чи з тобою
Поводитись не можна так з недугим,
Він тоже був чиїмось другом
І до хвороби людям помагав
Поки здоров’ям не запав
Бог Батько наш і він все бачить
Відношення такого до людей
Він не пробачить.

***
Закрився я в душі,
Замкнувся за багатьма замками
І бачитись не хочеться нізким,
Лиш тільки з діточками.
Побути хочеться самому,
Наодинці із думками
Поміркувати, як поводився із вами,
Що так робив, що ні
Зібратись треба із думками,
Щоб далі жити
А не по життю іти
Щоб сонцю і весні радіти,
Щоб рідних, близьких розуміти
Щоб можна всіх було людей любити
Дружину тільки щоб кохати,
За все навчатись пробачати,
Взаємність також відчувати
Від цього всього не страждати
І жити, жити і добро робити
На повні груди щоб життя вдихати
І після цього, гірко не зітхати
Ніколи зради і брехні не знати –
Це був, би рай не треба і вмирати.
                 ***

                 
Брати
У мальовничому селі,
Серед озер, серед лісів,
На березі ріки – де води сині.
Жили два брати на Волині.
Сім’я великою була.
Та рано мати відішла
У світ другий, де був вже батько,
Вони лишилися малі,
А треба було жити далі.
До школи кожен день ходити,
І в полі, в лісі щось робити,
Щоб було що і чим варити.
Тяжкі для них були часи,
Вони не знали ковбаси
І часом хліба не хватало.
Сестра їх у донські степи забрала.
Ті хлопці дружніми були,
Поки бідніше чуть жили
Робили у колгоспі пастухами
І виросли здоровими без тата й мами.
Відсіль і в армію пішли,
Тут і дружин собі знайшли,
Тай стали жити з діточками,
Коли вже діти підросли,
То між собою щось знайшли,
Живуть чужими – ворогами.
Забули все що в них було,
Як жили разом, всім ділились,
Одною ковдрою вкривались,
В одній посуді умивались,
Вони у двох були брати.
Чи треба щоб тяжкі часи вернулись,
Щоб брат із братом примирились?
В багатстві жити – душу загубити,
А потім тяжко відродити.

            ***
Весна іде після зими все воскресає,
Шпак весело на різні голоси співає.
Синичка по гілячках в різні боки скаче,
Немов під музику танцює,
І весело щебече
Весна іде і все радіє.
Людина слухає цей хор
І мало розуміє, хто ноти склав такі,
Що так приємно серце мліє
Й душа співає в унісон,
Сміється і радіє
Десь сонечко з-за обрію
Далеко піднімає, а соловей в саду
Про це всіх сповіщає
Весна іде і всі радіють,
Луги по трішки умиваються
І рясно зеленіють,
Тут сонечко хмаринкою
Очиці протирає,
Із висоти на світ безкрайній
З інтересом поглядає,
Що воно бачить з висоти? Ніхто не знає
Чи бачить ту неправду всю,
А чи уваги не звертає,
А може всього цього і немає,
А може я хотів увагу
Від неправди відвернути,
Чи очі людям на красу відкрити,
Чи стежку показати по якій ходити.
Бо з Богом правильніше жити,
А ніж, я ті сліпці у темноті блудити,
Бо Бог це світло наше,
Бо найгіркіше Боже
від найсолодшого гріха солодше.
 
****

Зміна настрою

Погода зі мною сумує
І дощик по чуть моросить.
Пташина в саду співає,
Щоб душу мою звеселить.
Сонце з-за хмар розсипає
Проміння своє золоте,
Як дівка косу розпускає,
А потім її заплете.
Травичка з землі проростає,
І вишня в саду зацвіте.
Дивлюсь на цей витвір –
Душа оживає, й радіє
І славить Творця.
Не кожен це розум І я не все до кінця.
Щоб до кінця зрозуміти,
Дитину в собі розбудити,
З чистим сумлінням,
Щоб світла била душа,
Землю любити
І зла не робити,
Прощати, давати,
Подяки не ждати
І бути готовим
За друзів віддати життя.
За брата за віру і за Ісуса Христа.

      ***

Розп’яли Ісуса євреї невірні.
Іуда тиранам продав,
За наші гріхи, за спасіння,
Невинний тортури і смерть прийняв.
Ми його жертви не гідні,
Продовжуєм далі грішить,
Хоч він заповів на хресті нам,
Отця і всіх ближніх любить.
А ми розпинаєм щоденно
Гріхами його на хресті,
Помилуй нас Боже, помилуй,
Помилуй нас і прости.
Бог дарував нам світле воскресіння
Для прикладу смирення прощення й спасіння
Ісус любив народ так сильно,
Життя віддав за нас всіх добровільно.
Він приклад показав як треба жити,
Як треба всіх людей любити.
Не вірними нас називають мусульмани,
Хоч кличемо себе ми – християни.
Не гідні так себе гукати,
Хоча привчали нас до цього батько й мати.
Та цю науку ми погано заучили,
Бо віри в Бога ні зернятка не привили,
Бо Бог теперішній то гроші
І добре якщо їх ціла ноша.
                ***

Дерева від вітру колишуться,
гнуться, скриплять і шумлять.
Міцно за землю корінням вчепилися,
Бурі надійно протистоять,
Тільки гілячки тоненькі ламаються,
Стрімко до долу летять.
Увага на це не звертається дерева
І далі стоять.
Буря уляжеться, все заспокоїться,
Так і в народі водиться,
Коли влада на люди не дивиться,
Та люди якось терплять,
Влада міняється, люди лишаються,
В своєму терпінні по трішки навчаються.
Висновки роблять у групи гуртуються.
Поки що тільки бідою діляться,
А далі терпіння подінеться.
Піднімуться і буде бунт.
        ****

Лежу в траві зеленій,
Волосся вітер шевелить,
Дивлюсь у синє небо,
Де вільно птах летить,
Хмаринки легко обганяє
Немов кудись спішить.
Любуюсь рідним краєм,
Краса кругом і скрізь
І сонечко ласкаве,
Й ніхто не знає сліз.
Яка краса чарівна,
Озера і ріка, мені земля ця рідна
І люба ця земля.
Ліси кругом і спокій,
Дерева лиш шумлять,
Немов із синім небом,
І з богом гомонять.
Як добре упиватися красою
Творіння Божої руки,
Як риби упиваються водою
Прозорої і чистої ріки.

        ***
Береза опустила золотаві коси,
За літом тужить
І оплакує ранкові роси,
А вітер листя золотеє обриває,
І в далечінь відносить,
Береза жалібно благає, просить,
А вітер їй кричить – уже настала осінь.
І яблунька в саду барвисте листя осипає,
Немов постіль на зиму розстеляє
І стоячи тихенько засинає.
І величаво клен стоїть сумує
І розмальовану одежу теж знімає
І тихим шелестом околиці вкриває.
 
***
Верховна рада

В верховній раді звірини засіла
Зібралась ціла зграя хижаків,
Усі вони сидять без діла,
Лише показують величину кликів.
Лисиця нині ділом заправляє,
На полювання депутатів відправляє,
Ведмедів до теляток посилає,
Натравлює на зайченят вовків,
А ті гризуться між собою,
Бо не поділять всіх паїв.
Для них збагнути дуже тяжко,
Вони ж залежать від зайців.
І хто повірить тій лисиці,
Коли для травоїдних захисту нема,
Вона говорить солоденько,
В курятник погляда сама.
          ***

Мне так не хочется
Вернуться на границу,
Что между небом и землей,
Между живущей в людях злостью
И еле проявляющейся добротой.
Где между жизнью полоса и смертью,
Чтобы не спорить там с собой.
Перевернуть страницу жизни,
В рулетку не играть с судьбой.
Чтоб не услышать грохот автомата
И воющий снаряд из далека,
Как разрывается у бруствера граната,
Не видеть как течет река,
Река мучений и страданий,
И материнских слез,ночей бессонных,
Мучительных,не выносимых ожиданий
И не беспочвенных тревог,рыданий.
Мне так не хочется всех этих проявлений,
Что больно сердце бороздят,
Жестоких,бессердечных повторений:
ПОТЕРЬ ОТЛИЧНЕЙШИХ РЕБЯТ.

     ***

закат в багрянце виден в длеке
и словно кровь разлилась по реке
 та кровь,сердец любовью пораженных
 и както просто розлученных
 кто ожидает встречи над рекой,
 утратив сон свой и поко,й
 а ктото спорит сам с собой
 кто заливает горе водкой,
 а кто рыдает в одиночестве украдкой
 вы загляните чуть в себя
ну разве можно жить так не любя
 хоть капельку подумайте над этим
 и обвинять всех прикратите
 гордыня нам мешает жить нормально
 и видеть ввсе ,что происходит регулярно.

    ***