Найперше, що необхідно було зробити, - законодавчим шляхом врегулювати життєдіяльність інвалідів. Розпочалась інтенсивна робота по підготовці одного з перших законопроектів - Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Навколо його ідеології, змісту статей, положень та норм точились дискусії як в самому Парламенті, так і в кулуарах. Позиція СОІУ була активною, особливо в частині максимальної підтримки інвалідів, їх соціального захисту. Телеграма на ім'я тодішнього Голови Верховної Ради України Кравчука Л. М., постійні консультації з представниками обласних організацій інвалідів, зустрічі з народними депутатами дали позитивні результати, інваліди зрозуміли, що тільки в єдності можна досягти поставленої мети. 

Наступним етапом в діяльності СОІУ стала участь в розробці комплексної програми розв'язання проблем інвалідності. Вона повинна була розширити зміст зако­ну, актуалізувати проблеми, пов'язані з соціальним за­хистом люде

Головою ВОІ СОІУ з 2002 року  став Назаренко Василь Васильович. 

В перші роки існування СОІУ інтенсивно створювалися нові товариства інвалідів, які потім об'єднувалися в обласні і ставали членами Союзу. Доводилося вивчати і запроваджувати досвід роботи колег з УТОГу і УТОСу. Велику допомогу в цьому надавало Міністерство праці та соціальної політики України, його управління у справах інвалідів, ветеранів війни та праці. Керівництво організації постійно піклувалося про матеріально-технічне зміцнення виробничої бази, тому що створення необхідних умов для нормального функціонування ор­ганізації, підтримка держави через систему пільг давало змогу знімати напругу в державному бюджеті щодо програм соціального захисту інвалідів, оскільки працюючий інвалід - це економічно вигідно для країни.

Велику моральну підтримку СОІУ одержав з ухвалою 47-ю Ассамблея ООН "Стандартних правил ство­рення рівних можливостей для інвалідів". Саме з цього моменту починається робота з приведення законодавства України та документів Союзу до норм та положень міжнародного законодавства. 

Ще одна проблема, над вирішенням якої працював СОІУ, полягала в тому, що пропозиції, які надходили від громадських організацій інвалідів до органів влади, як правило, не реалізовувалися. Причини цього як об'єктивні - невідповідність організаційної структури виконавчої влади нетрадиційним суб'єктам взаємодії, так і суб'єктивні - психологічна неготовність держслужбовців сприймати громадську ініціативу. Щоб виправити та­ке ненормальне становище за пропозицією Союзу в 1994 році була створена Рада у справах інвалідів при Кабінеті Міністрів України. Її роль полягала у тому, щоб організувати взаємодію центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, Фонду соціального захисту інвалідів та гро­мадських об'єднань інвалідів для спільного вирішення проблем людей з обмеженими фізичними можливостями. Треба було за дорученням Уряду здійснювати аналіз дотримання органами державної виконавчої влади законо­давства в сфері захисту прав громадян даної категорії, розробляти рекомендації щодо вдосконалення механізму взаємодії вищезазначених структур, вивчати та аналізувати досвід зарубіжних країн у розв'язанні соціальних проблем інвалідів з метою використання його у вітчизняній практиці тощо.

За роки незалежності України зросла частка осіб пенсійного віку. У 1985 році вона становила 20,5%, в 1990 році - 21,5%, в 1997 році - 22,9%, а в 2000 році - понад 25%. За своїм складом, видами і тяжкості інвалідності - це неоднорідна маса людей, що передбачає створення та удосконалення складної системи соціального захисту і адаптації людей з обмеженими можливостями до умов нормального життя.