Всеукраїнська громадська організація «Асоціація інвалідів-спинальників України» інформує, що з 19.09.14 р. по 23.09.14 р. в санаторії «Одеса» СБ України, який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 52, відбувся семінар «Перший контакт» (з 19.09.14р. по 20.09.14р.) та семінар – практикум «Фізична активність. Розвиток навичок з самообслуговування»(21.09.14 р. по 23.09.14 р).

До участі в заходах були запрошені представники відокремлених підрозділів та громадських організацій інвалідів України. З числа кожної організації: 5-8 представників (супроводжуючий входив до складу запрошених представників), з них не більше 2-х на візках.

Організатори забезпечили зустріч учасників, поселення в готелі та харчування, передбачається часткова компенсація вартості проїзних квитків.

Витяг з офіційного запрошення$CUT$

Нажаль, інформація про проведення заходу широко не афішувалась. Запрошення були розіслані найбільш активним учасникам інвалідного руху України. Голова Асоціації Марусевич Іван Миколайович вже давно сформував ядро активістів, на кого може покластися в своїй діяльності. Але як кажуть: «стукайте і вам відкриють…».

Будучи новачками серед професіоналів, ми все ж спромоглися відвідати семінар. Іван Миколайович відгукнувся на прохання, і після заповнення анкети, до Одеси були запрошені члени організації «Ратнівський осередок інвалідів» Мажула Володимир  і Мажула Марина (на той час ми знаходились в Миколаєві і не скористатися такою можливістю було б просто соромно).

Учасниками семінару стали представники багатьох регіонів України. Найбільш щиро вітали жителів Донецької та Луганської областей. Їх розповіді шокували і змушували скрушно хитати головою людей, які знають що таке рани та страждання. Але мова йшла про загибель дітей і цілих родин.

За словами делегатів семінару, звільнення східних регіонів зараз нагадує звільнення цієї території  від власного населення. Ті малочисельні рештки Донеччини і Луганщини, які ще лишилися в своїх домівках, переховуються у підвалах та бомбосховищах. Люди терплять страшну нужду: без води їжі і світла. Один знайомий Івана Миколайовича телефонував, що він у підвалі, а вибратися звідти немає змоги бо сусід не відповідає на дзвінки, і чи живий він невідомо. А людина знаходиться на інвалідному візку!

Але вцілілі в цій страшній м’ясорубці все ж вважають себе українцями, вони пишуть вірші і сподіваються на краще. Найбільш шокував виступ жительки Славянська. Жінка неначе виправдовувалась за те, що вона з регіону, де йдуть бойові дії. Мабуть чула вже не раз звинувачення на свою адресу, що, мовляв, ви ж самі йшли на референдум і голосували за «Новоросію». Красномовним являється лише один факт, коли з вуст Луценка прозвучала фраза про необхідністьобнесення «лугандону» особливими інженерними спорудами.

Хочеться запевнити всіх жителів звільнених територій, що Україна то не Луценко , а наша вся  Україна, то є всі  ті родини, які щиро приймають на проживання сім`ї постраждалих і забезпечують їх всім необхідним. Керівництво Асоціації спромоглося зібрати на семінарі, тих українців, які не бачать різниці між громадянами своєї держави, де б вони не проживали. Не спроста, темою першого семінару було оголошено «перший контакт».

Цією звучною назвою іменують процес передання досвіду від інваліда зі «стажем» до людини зі свіжою травмою. Роки перебування в інвалідному візку – це роки перемог і невдач, у війні з самим собою. Ми прагнемо ділитися досвідом з самообслуговування, лікування, техніки переміщення. Належні вміння, якщо їх отримати вчасно, мінімізують незручності інваліда у побуті. Це надає змогу отримати освіту, професію, сформувати сім`ю і стати повноправним членом суспільства.

Підчас проведення семінару, група інструкторів активної реабілітації була допущена на територію Одеського госпіталю, де проходять лікування постраждалі воїни АТО. Нажаль дуже тяжко достукатись до сердець тих, хто ще вчора був здоровою людиною. Багато хто з травмованих сприймає свою травму як тимчасову і не дослухається до порад іншої людини. В цьому плані, інструктори отримали беззастережні рекомендації від керівника: давати свої поради тільки тим, хто сам іде на контакт. Але можливості для обміну досвідом було обмаль. Доступ до травмованих обмежений, в приміщення до лежачих хворих допустили тільки кілька чоловік з усієї делегації. Решта інструкторів лишилися на подвір’ї і слухали розповіді ходячих пацієнтів, про стан речей на фронті. Найбільш пам’ятною стала мимохіть кинута фраза: «закінчимо цю війну і підемо на Київ»!

В зв’язку з останніми подіями, в Україні сформувалась велетенська кількість травмованих. Учасники бойових дій і постраждалі, з числа місцевого населення, не кинуті напризволяще своєю державою, але знаходяться в страшних умовах.

Велика  кількість поранених під час антитерористичної операції знаходиться  у травматологічному корпусі військового госпіталю Києва, саме тут під час Афганської війни лікувалося 336 воїнів-інтерналціоналістів. З тих часів умови перебування в госпіталі мало чим змінилися. Більша частина травмованих потребує інвалідних візків, і навіть при їх наявності немає належних умов для пересування. Відсутність елементарного: пантусів, широких дверних проходів, ортопедичних ліжок і реабілітаційного обладнання – це лише надводна частина айсберга. Адже, після надання невідкладної допомоги, воїнам АТО ніде проходити подальшу реабілітацію. Здравниці Криму втрачено, на Славкурорті  повний хаос, а наші європейські «партнери» навіть і не думають надавати Україні допомогу, в плані лікування постраждалих. Можливо тим, хто так прагнув опинитися в Європі вже час подумати про тих, хто постраждав за ці прагнення?!  

Натомість, стараннями міністра соціальної політики Людмили Денісової, в Україні планують знищити підприємство «Укрпротез» та передати його функціонування до  Фонду соціального захисту населення. В умовах, коли уряд не може відстежити рух коштів на фінансування армії, Міністерство соц. політики хоче знищити ланку, яка здійснює розподіл фінансів між протезними підприємствами. За словами Івана Миколайовича Марусевича, це може спричинити повну зупинку всієї галузі. А Укрпротез, це не тільки протезування, а й забезпечення засобами пересування. В найближчій перспективі, інваліди України можуть отримати ситуацію повної відсутності якісних інвалідних візків. Режим тупої економії та скорочення призведе до постачання непотребу. Про рівень обізнаності і кваліфікованості  деяких працівників міністерства  говорить той факт, що вони не бачать різниці між візком «пантера» і продукцією  інших  підприємств. 

В кінці року, коли формується бюджет на наступний 2015 рік, ми повинні виявити неабияку активність. В цьому бюджеті взагалі не передбачено фінансування громадських організацій інвалідів. Існування подібних семінарів та функціонування таборів активної реабілітації опинилося під загрозою. Голова асоціації інвалідів-спинальників наголосив на проведені всеукраїнської акції протесту. 27  вересня в Києві відбулася акція, на підтримку миру в Україні.

Завершальним етапом семінару став практикум «Фізична активність. Розвиток навичок з самообслуговування». Проведення практикуму було доручено Полозюку Олегу Миколайовичу – майстру спорту з плавання, досвідченому інструктору активної реабілітації та практикуючому юристу. Доповідачем було продемонстровано власний фільм про забезпечення фізичної активності і фільм про техніку переміщення. Іван Миколайович Марусевич наголосив про необхідність демонстрації подібних навчальних матеріалів на каналах місцевого телебачення, для забезпечення належного рівня обізнаності серед інвалідів і членів їх сімей. Ці матеріали ви можете переглянути на нашому сайті.

Неоціненний досвід отримали учасники заходу від спілкування один з одним. Багато роботи в делегатів семінару на місцях. Розповіді про те, як забезпечити високий рівень доступності інвалідів в місцях їх проживання, стануть в нагоді кожному керівникові місцевих організацій і їх рядовим членам. Досягнення європейського рівня життя повинно здобуватися не зі зброєю в руках і не політичними лозунгами, а наполегливою і сумлінною працею всіх громадян нашого суспільства.

Людина з інвалідністю являється невід’ємною частино цивілізованої громади. Ми маємо змушувати цю громаду,  аби вона забезпечувала наші потреби. Адже ці потреби не йдуть врозріз з потребами пересічного громадянина. Пониження бордюрів (в місцях пішохідних переходів), доступні тротуари, пантуси  (в  місцях громадського користування), тролейбуси з низькою підлогою, пляжні доріжки (біля водойм), криті переходи і ліфти на вокзалах – все це можна назвати середовищем комфорту. Таке середовище з готовністю займають здорові люди - мами з дитячими візками, велосипедисти, пристарілі люди. Керівникам громад, на місцевих рівнях, ми повинні чітко показати, що борючись за свої права, ми боремось за те, аби весь світ став кращим.

Велика шана і подяка всім одеситам. Не дивно, що люди не дали втягнути своє місто у вир розбрату і ненависті. Тут є, що відстоювати. Делегати семінару мали змогу споглядати красу і облаштованість міста. Зона відпочинку «Аркадія» (знаходиться поряд з санаторієм «Одеса») – це приклад Європи, яку облаштували в Україні.

Співочі фонтани, торгові павільйони і кафе – все збудовано з вишуканістю і шиком. А над цім усім височить будинок на скелі, у формі корабля.  Але й тут є над чим працювати. Доступність павільйонів і туалету лишається на низькому рівні. Але Іван Миколайович оголосив, що до комітету з доступності вже включено двох членів Асоціації – один з травмою шийного відділу хребта, а інший «спинальник». Це є досить розсудливим рішенням, адже різний рівень враження накладає свої обмеження на пересування. 

Для тих, хто зміг відвідати центральну частину міста відкрились двері одеського оперного театру, де проходила прем’єра опери-балету «Вій», за М. Гоголем. Вулиця Дерибасівська зустрічала відвідувачів награваннями вуличних музик і затишними кафетеріями, де подавали смачні напої і теплі пледи для відвідувачів. Для сміливих працював фунікулер, з якого можна було споглядати «Потёмкинскуюлестницу» і морвокзал. Після екскурсії ми повернулися до затишних номерів санаторію «Одеса».

Перед від’їздом по домівках всіх присутніх ознайомили з нинішніми можливостями санаторію і його подальшими планами. Дмитро Володимирович та Олена Анатоліївна (завідувач фінансового відділу і начмед, відповідно) розповіли, що на даний час санаторій готовий приймати 20 пацієнтів у інвалідних візках, одночасно. Для цього створені всі належні умови. Є можливість комфортного проживання і надання медичного забезпечення. Ванни, грязі, масаж, ЛФК – все, як у Сакських санаторіях. Найближчим часом планується відкрити тампонне відділення, для лікування кишкових патологій.

На даний час путівками до санаторію «Одеса» забезпечуються тільки пацієнти від фонду інвалідів армії, внутрішніх військ та СБУ. Але приймаються і приватні особи. Ціна за перебування і лікування, для приватних осіб, становить 300 грн. на добу, з одного пацієнта. Пацієнти на візках приймаються з супроводжуючими, або без супроводжуючого (при належному рівні самообслуговування). Ціна ПЕРЕБУВАННЯ (не лікування) для супроводжуючого становить 280 грн.  

Іван Миколайович Марусевич висловив велику подяку працівникам санаторію, за їх самовіддану працю. Адже облаштування бази санаторію і реагування на зауваження відбуваються практично миттєво. Керівник Асоціації виявив готовність до подальшої співпраці, яка буде виражатись в наданні послуг і консультацій пацієнтам санаторію лікарем урологом від реабілітаційного центру «Відродження-АРС».

Семінар завершився, Одеса прощалася з його учасниками рясним дощем. Неначе не хотіла відпускати по домівках, де у кожного свої проблеми і негаразди. Тут ми частково про них забули, адже знайшли багато спільного між собою. Тепер не так страшно братися до роботи бо окреслені  пріоритети та напрямки для спільної діяльності, а гуртом ми все подолаємо!