4 грудня цього року співробітники територіального центру соціального обслуговування населення Ратнівського району та працівники районного будинку культури для членів організації організували святкову концертну програму, приурочену до Міжнародного Дня інвалідів. Приміщення для проведення заходу люб'язно надала адміністрація Ратнівської школи — гімназії №1 ім. В. Газіна. У залі звучали вітальні промови від представників районної та селищної рад, держадміністрації, управління соціального захисту населення, районної лікарні та ін.

Так вже склалося, що День інвалідів відзначається в час, коли підсумовують зроблене і намічають шляхи подальшого розвитку на наступний рік. Щодо організації інвалідів Ратнівського району можна сказати одне — робота осередку виявилась плідною. Спілка інвалідів  отримала належне фінансування і підтримку від влади і використала цей шанс, аби розширити свою діяльність. За надані кошти закупили спортивний інвентар та форму для команди, профінансували відрядження членів організації на семінари, мистецькі фестивалі, обласні та республіканські спортивні змагання, провели власний спортивно-оздоровчий фестиваль в Ратному. Докладну інформацію щодо об'ємів роботи можна отримати на сайті організації «Інваратне».

Хтось запитає, навіщо стільки зусиль, трата бюджетних коштів, часу? Потрібно озирнутися навколо: ведеться ремонт проїзної частини по вул. Центральній в селищі Ратне, побудовано пандус  і продовжуються будівельні роботи щодо покращення доступності для маломобільних верств населення в районній лікарні, будується готель, де належним чином влаштовані під'їзні шляхи та вхідні двері для людей на візках.  Це зробили люди — керівники, які помітили і зрозуміли потреби інвалідів.

Але то тільки перші кроки. Хочеться підняти на належний рівень роботу комітету з доступності в Ратнівському районі. Його діяльність зараз є малоефективною.  Жодне будівництво не повинно завершуватись без дотримання будівельних норм щодо доступності.  Забудовника (штрафними санкціями або накладенням заборони на проведення робіт) треба ставити в такі умови, аби він сам шукав  інваліда на візку або незрячу людину, аби ті прийняли об'єкт перед здачею в експлуатацію.

Це потрібно не тільки інвалідам, а й усій громаді. Зараз молоді мами, з малими дітками у візочках, з труднощами долають бордюри та круті сходи. А при наявності пандуса чи похилого бордюру жінка з дитиною спокійно зможе пересуватися вулицею, ввійде до магазину  (без страху лишати візок назовні) та зробить потрібні покупки. А велосипедисти? Хіба їм не потрібен понижений бордюр на рівні з проїзною частиною? Зрештою, самі керівники колись досягнуть похилого віку… Потрібно вже зараз турбуватись про своє майбутнє, поки наділений владою і можеш зробити реальні кроки, аби твій населений пункт був доступний для людей з обмеженими можливостями. Наше селище перше, при в'їзді в Україну з білоруської сторони, тож воно має стати обличчям району, області, України!

Зараз в Україні відбувається жорстка економія. Але страшить заощадження на соціально незахищених верствах населення. Брак ліків, санаторно-курортного лікування, протезування, обмеження фінансування освітніх і спортивних програм, урізання коштів на діяльність громадських ініціатив….  Поки ведеться війна, лави інвалідів поповнюються тими, хто після поранення не зможе знайти себе в суспільстві.

А ще донедавна в Україні працювало аж 11 центрів професійної реабілітації інвалідів, з яких два у Донецькій, один у Луганській областях, а один у Криму. Чотири цих центри Україна втратила, а решта фінансуються за залишковим принципом. Центр параолімпійського спорту в Євпаторії був найкращим не тільки в Україні і Європі, а й в усьому світі. Про це свідчать перемоги нашої збірної на кількох олімпіадах поспіль. Волинь має власних параолімпійських чемпіонів та чемпіонів Європи. Це Юрій Костюк та Олексій Сундієв з Луцька, Юлія Батенкова з Ковеля. Сусідня Рівненщина виховала багаторазових чемпіонів світу з танців на візках — Івана Сівака та Надію Вербицьку. Але як ще довго ці люди зможуть робити свої здобутки без належного санаторно-курортного лікування?! Кримські здравниці відчужені, а ті санаторії, які намагаються перебрати на себе лікування інвалідів, не мають потрібного досвіду.

Хочеться, аби ми на шляху до Європи і будівництва «світлого майбутнього» не втрачали вже набуте роками. Потрібно, щоб кожен усвідомив, що для справжньої незалежності не треба шукати протекторату Росії, Європи чи Америки. Для цього справжня революція має  відбутися в головах, аби змінити своє ставлення до життя. Як це робили і роблять інваліди-параолімпійці.

Треба, аби майданом кожної людини стала його сім`я, де має панувати повага до батьків, любов і достойне виховання дітей. Щоб кожен зрозумів, що справжні барикади там, де його робоче місце: сумлінно навчайся, керуйся законами, виконуй службові обов'язки. Тоді найважчою і найстрашнішою війною для кожного українця стане війна  з самим собою: своїми немочами, лінню, безгосподарністю, неосвіченістю. Коли всі це усвідомлять, в Україні запанує істинний патріотизм, не вишитий на полотні або намальований на паркані. То буде патріотизм, шитий по серцю червоними і чорними нитками, поваги і взаємного розуміння.

З нагоди Дня інвалідів хочеться побажати людям з нелегкими долями  міцного здоров'я. Аби не поповнювалися ваші ряди, але й не ставало вас  менше! Живіть довго і радісно: співайте пісень, вишивайте, займайтесь спортом, закохуйтесь, пишіть вірші і мрійте… Ви вмієте радіти життю, адже відчули на собі, що таке втрата здоров'я. Хай інша частина суспільства бере з вас приклад та заздрить неперевершеному вмінню особливих людей жити і бути щасливими!